Автор роз’яснює, що таке сумісництво та суміщення професій і посад і в чому їх відмінність, називає роботи, що не є сумісництвом. Крім того, розглядаються питання, що стосуються роботи за сумісництвом в приватних і державних установах охорони здоров’я, оплата праці, порядок надання відпусток сумісникам, а також їх звільнення.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці, уклавши трудовий договір на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємство), якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Є певні категорії працівників в Україні, яким законодавчими актами держави заборонено працювати за сумісництвом (як-от, державним службовцям, народним депутатам, прокурорам тощо).

Окрім цих категорій працівників, не мають права працювати за сумісництвом і деякі категорії працівників державних підприємств. Постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 року № 245 (далі — Постанова № 245) передбачено заборону на роботу за сумісництвом керівникам державних підприємств, їхнім заступникам, керівникам структурних підрозділів державних підприємств (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхнім заступникам (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Стосовно охорони здоров’я, на практиці ця норма означає, що лікар — керівник державного закладу охорони здоров’я може працювати у вільний від основної роботи час чи у вихідний день за сумісництвом за конкретною лікарською спеціальністю. Ця норма стосується і його заступників з-поміж лікарів, а також завідувачів відділень (відділів, лабораторій тощо), які можуть провадити медичну діяльність. А от заступники головного лікаря з технічних, економічних, кадрових питань, які не мають медичної освіти й не можуть провадити медичну діяльність, не мають права працювати за сумісництвом у медичних закладах. Разом з тим вони можуть провадити викладацьку, творчу чи наукову діяльність.

Висококваліфікованим спеціалістам народного господарства дозволяється за погодженням з власником або уповноваженим ним органом провадити педагогічну діяльність у вищих навчальних закладах та навчальних закладах (підрозділах) підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів за сумісництвом у робочий час до чотирьох годин на тиждень із збереженням за ними заробітної плати за місцем основної роботи.

Робота за сумісництвом у приватних закладах охорони здоров’я

Медичні працівники можуть укладати трудові договори не лише з державними закладами охорони здоров’я, а й з приватними, працюючи за сумісництвом. Згідно зі статтею 23 КЗпП трудовий договір може укладатися на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, або на час виконання певної роботи. При цьому слід пам’ятати, що оплата праці в приватних закладах належить до сфери договірного регулювання і може провадитися за угодою сторін чи відповідно до колективного договору як за виконання конкретних обсягів роботи (скажімо, за обслуговування кожного пацієнта), так і за певну норму робочого часу такого працівника. Приватні заклади охорони здоров’я зазвичай наймають на роботу за сумісництвом саме на цих умовах. Якщо робота за сумісництвом відбуватиметься у фізичної особи — приватного підприємця, який займається медичною практикою, такий договір, укладений письмово, повинен бути зареєстрований у державній службі зайнятості за місцем проживання працівника в тижневий строк із часу фактичного допущення працівника до роботи в порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Робота за сумісництвом у державних закладах охорони здоров’я

Умови роботи за сумісництвом працівників на державних підприємствах визначаються Кабінетом Міністрів України (ст. 102¹ КЗпП), зокрема Постановою № 245, на виконання якої затверджено наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 28 червня 1993 року № 43.

Ним, зокрема, передбачено таке:

• працівник, якого приймають на роботу за сумісництвом на інше підприємство, повинен пред’явити власникові або уповноваженому ним органу паспорт;
• при прийнятті на роботу, що потребує спеціальних знань (зокрема, медичних), власник або уповноважений ним орган має право вимагати від працівника пред’явити диплом або інший документ про здобуту освіту чи професійну підготовку;
• для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.

У минулому поширеною була практика, коли від працівника під час оформлення на роботу за сумісництвом вимагали довідку про режим робочого часу за основним місцем роботи. Це було потрібно контрольним і ревізійним органам, щоб пересвідчитися, що працівник працює за сумісництвом не в основний робочий час. З прийняттям Постанови № 245 втратило чинність розпорядження Ради Міністрів УРСР від 8 жовтня 1990 року № 458, яке передбачало від працівника надання таких відомостей. Нині працівник особисто відповідає за достовірність даних, що він працюватиме за сумісництвом у вільний від основної роботи час. Але, приймаючи на роботу за сумісництвом, треба стежити за тим, аби вона провадилася протягом часу, коли функціонує сам заклад. Скажімо, поліклініка центральної районної лікарні працює з 8 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. Отже, персонал поліклініки може працювати за сумісництвом лише протягом цього часу.

Начальники відділів кадрів та економісти державних (чи комунальних) установ охорони здоров’я повинні стежити також за тим, аби тривалість роботи працівників за сумісництвом не перевищувала чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна бути більше половини місячної норми робочого часу. Така вимога міститься в пункті 2 Постанови № 245.

Відповідальність за порушення порядку прийняття на роботу за сумісництвом покладається на власника або уповноважений ним орган державного підприємства, що приймає працівника.

Обмеження на сумісництво можуть запроваджувати керівники державних підприємств разом з виборним органом первинної профспілкової організації (профкомом) або профспілковим представником в організаціях з чисельністю до 15 осіб (далі — профспілка) лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

У закладах охорони здоров’я СРСР заборонялося працювати за сумісництвом за фахом лікарям-рентгенологам, бо це могло негативно позначитися на стані їхнього здоров’я, адже рентгенівські апарати в той час були недосконалими і працівники ризикували отримати значне рентгенівське навантаження. Їм дозволялося працювати за сумісництвом не більше одного місяця на рік на посадах, не пов’язаних з впливом рентгенівського випромінювання, скажімо, на розшифровуванні рентгенівських знімків або іншій роботі. В Україні таких норм не існує, але керівник разом з профспілкою може ввести такі обмеження з огляду на стан здоров’я конкретного працівника та шкідливість умов його праці.

Оплата праці сумісників

Оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу. Оскільки в державних закладах охорони здоров’я працю оплачують не за виконану норму роботи, а за відпрацьований робочий час, то сумісник може отримувати додаткову заробітну плату за 0,5; 0,25 або за меншу ставку. Слід пам’ятати, що робота за сумісництвом — це інша робота і графіки роботи та табель обліку робочого часу складаються окремо від основної роботи, навіть якщо працівник працює за сумісництвом в одній установі охорони здоров’я.

Одержана за роботу за сумісництвом заробітна плата при підрахунку середнього заробітку за основною роботою не враховується, окрім окремих категорій працівників, а саме:

• учителів та викладачів, які працюють у кількох середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладах, прирівняних до них за оплатою праці працівників; педагогічних працівників дошкільних виховних, позашкільних та інших навчально-виховних закладів (як в одному, так і в кількох);
• медичних і фармацевтичних працівників лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних установ охорони здоров’я, аптек, установ соціального забезпечення, дитячих будинків, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, а також для дітей, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку, дитячих дошкільних виховних закладів, медико-соціальної експертизи; сестер милосердя товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця України.

Ця норма була актуальною, коли існували обмеження в оплаті листків непрацездатності, бо для більшості категорій працівників їх оплачували, не враховуючи оплату праці за сумісництвом. Тепер листки непрацездатності оплачують усім категоріям працівників однаково і за основною роботою, і при роботі за сумісництвом.

Крім того, у середню заробітну плату зазначеним працівникам зараховується додаткова оплата за роботу, яка не є сумісництвом (див. нижче перелік робіт, що не є сумісництвом).

Відпустки сумісникам

Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Тривалість такої відпустки залежить від того, яку посаду обіймає працівник і яка її тривалість відповідно до законодавства. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку провадиться сумісникам відповідно до чинного законодавства на загальних підставах.

На практиці нерідко виникають спори щодо тривалості відпустки при роботі за основним місцем роботи та за сумісництвом. Непорозуміння виникають зазвичай тоді, коли працівник працює на різних посадах. Скажімо, медсестра працює за основним місцем у фізіотерапевтичному кабінеті районної лікарні, а за сумісництвом — медичною сестрою в якомусь із відділень психоневрологічної лікарні. Загальна тривалість відпустки в цих категорій медичних сестер неоднакова: у районній лікарні — 31 календарний день, а в психоневрологічній лікарні — 49 календарних днів (за умови, що вона працює за сумісництвом на 0,5 ставки, отже, має право на додаткову відпустку за особливий характер праці).

Така працівниця перебуває у відпустці за основним місцем роботи 31 календарний день, а за сумісництвом — 49 календарних днів. Якщо за основним місцем роботи відпустка більша, ніж за сумісництвом, то такій працівниці, відповідно до статті 25 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504), за її бажанням треба надавати за місцем роботи за сумісництвом відпустку без збереження заробітної плати на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи. Статтею 10 Закону № 504 передбачено також, що щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи на цьому підприємстві за бажанням працівника надаються сумісникам одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Звільнення з роботи за сумісництвом

Звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв’язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги. При цьому статтею 43¹ КЗпП передбачено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не потребує згоди профспілки при звільненні працівника із суміщуваної роботи у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв’язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.

Запис у трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи.

Роботи, що не є сумісництвом*

Усі працівники, крім основної роботи та роботи за сумісництвом, мають право виконувати такі роботи, які відповідно до чинного законодавства не є сумісництвом (хоча зовнішні ознаки сумісництва наявні), а саме:

1. Літературна робота, враховуючи роботу з редагування, перекладацьку та з рецензування окремих творів, яка оплачується з фонду авторського гонорару.
   
   
2. Технічна, медична, бухгалтерська та інша експертиза з разовою оплатою праці.
   
   
3. Педагогічна робота з погодинною оплатою праці обсягом не більше як 240 год. на рік.
   
   
4. Виконання обов’язків медичних консультантів установ охорони здоров’я обсягом не більше як 12 год. на місяць з разовою оплатою праці.
   
   
5. Керівництво аспірантами в науково-дослідних установах і вищих навчальних закладах науковців та висококваліфікованих спеціалістів, які не перебувають у штаті цих установ та навчальних закладів, з оплатою праці в розрахунку 50 год. на рік за керівництво кожним аспірантом; завідування кафедрою висококваліфікованими спеціалістами, враховуючи тих, що обіймають керівні посади в навчальних закладах і науково-дослідних установах з оплатою в розрахунку 100 год. за навчальний рік.
   
   
6. Проведення консультацій науковими працівниками науково-дослідних інститутів, викладачами вищих навчальних закладів та інститутів удосконалення лікарів, головними спеціалістами органів охорони здоров’я в лікувально-профілактичних установах обсягом до 240 год. на рік з погодинною оплатою праці.
   
   
7. Робота за договорами провідних наукових, науково-педагогічних і практичних працівників з короткострокового навчання кадрів на підприємствах.
8. 
   Робота без обіймання штатної посади на тому самому підприємстві, виконання вчителями середніх загальноосвітніх та викладачами професійних навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладів обов’язків щодо завідування кабінетами, лабораторіями і відділеннями, педагогічна робота керівних та інших працівників навчальних закладів, керівництво предметними та цикловими комісіями, керівництво виробничим навчанням та практикою учнів і студентів, чергування медичних працівників понад місячну норму робочого часу тощо.
   Робота вчителів і викладачів середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-виховних закладів, а також вищих навчальних закладів, прирівняних до них за оплатою праці працівників, концертмейстерів і акомпаніаторів навчальних закладів із підготовки працівників мистецтв та музичних відділень (факультетів) інших вищих навчальних закладів, у тому самому навчальному закладі понад установлену норму навчального навантаження, педагогічна робота та керівництво гуртками в тому самому навчальному закладі, дошкільному виховному, позашкільному навчально-виховному закладі.
   
   
9. Переписування нот, яке виконується за завданнями підприємств.
   
   
10. Організація та проведення екскурсій на умовах погодинної або відрядної оплати праці, а також супроводження туристських груп у системі туристично-екскурсійних установ профспілок.
    
    
11. Інша робота, яка виконується за умови, що на основній роботі працівник працює неповний робочий день і відповідно до цього отримує неповний оклад (ставку), якщо оплата його праці на основній та іншій роботі не перевищує повного окладу (ставки) за основним місцем роботи.
    
    
12. Виконання обов’язків, за які встановлено доплату до окладу (ставки) у відсотках або гривнях.

Виконання робіт, зазначених у пунктах 1, 9, 10, у робочий час не допускається.

Виконання робіт, зазначених у пункті 8, здійснюється залежно від характеру робіт як в основний робочий час, так і поза ним.

Виконання робіт, зазначених у пунктах 2–7, допускається в робочий час з дозволу керівника державного підприємства без утримання заробітної плати.

Суміщення професій та посад

Суміщення професій (посад), виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника здійснюється в основний робочий час за рахунок збільшення інтенсивності праці та обсягу виконуваної роботи при незмінній тривалості робочого часу. За таку інтенсивну працю працівникові доплачують до посадового окладу.

На госпрозрахункових підприємствах, відповідно до чинної Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями, розміри доплати за суміщення професій (посад) одному працівникові не обмежуються максимальними розмірами і визначаються наявністю економії за тарифними ставками й окладами суміщуваних посад працівників. За розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт доплати одному працівникові не обмежуються максимальними розмірами і визначаються наявністю економії за тарифними ставками й окладами, які могли б виплачуватися за умови дотримання нормативної чисельності працівників. Доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються в розмірі до 100% його тарифної ставки (окладу, посадового окладу).

У бюджетних установах оплата праці, яка регулюється постановами Кабінету Міністрів України, установлюється в дещо інших розмірах. Так, професіоналам, фахівцям, технічним службовцям та іншим працівникам установ охорони здоров’я та соціального захисту населення, які виконують у тому самому закладі, організації нарівні з основною роботою додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи, провадиться доплата за суміщення професії (посади), за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника у розмірі до 50% посадового окладу за основною посадою. Конкретний розмір цих доплат установлює керівник бюджетного закладу, установи залежно від кваліфікації працівника, складності та обсягу виконуваних робіт.

Доплати за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт провадяться у розмірі до 50% посадового окладу працівника. Зазначені доплати встановлюються за умови виконання роботи меншою кількістю працівників, ніж установлено нормами (нормативами).

Керівникам закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення — лікарям дозволяється вести в закладах, установах, у штаті яких вони перебувають, роботу за спеціальністю в межах робочого часу за основною посадою з виплатою їм до 25% посадового окладу лікаря відповідної спеціальності.

Зазначена робота керівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення — лікарів та їх заступників повинна відображатись у відповідних медичних документах.

Доплати за розширений обсяг роботи або за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника не встановлюються керівникам закладів охорони здоров’я, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів та їх заступникам (за винятком завідувачів відділень соціальної допомоги та їх заступників, завідувачів фельдшерсько-акушерських пунктів та аптечних кіосків). Таким працівникам можна встановлювати надбавки за високі досягнення в праці, виконання особливо важливої роботи, складність, напруженість у роботі. Відповідно до Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров’я України від 5 жовтня 2005 року № 308/519, граничний розмір зазначених надбавок для одного працівника бюджетної установи охорони здоров’я не повинен перевищувати 50% посадового окладу.

Отже, робота за сумісництвом — це виконання роботи в додатковий час, а суміщення професій (посад) — інтенсивна праця в робочий час.
___________________
* Перелік робіт наведено в Положенні про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43.

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Справочник кадровика»